ІСТОРІЯ МЕТОДИКИ CYTOTEST

Проблема зміни лейкоцитів внаслідок реакції протидії антигенів-антитіл є предметом численних наукових досліджень та розглядається вченими з різних позицій. Вже 1947 року англосаксонські імунологи, серед яких вчені Сквайр та Лії, спостерігали in vitro зменшення кількості лейкоцитів (до максимальної позначки 33%) у пацієнтів з алергією після введення їм харчових реагентів. У 1956 році у своїй роботі вчений Артур Блек встановив, що зміни лейкоцитів є показником алергічних реакцій. Його спостереження стосувалися поведінки лейкоцитів in vitro у присутності як плазми, так і алергену пацієнтів, які брали участь в експерименті. Якщо введення алергену виявляло присутність конкретних антитіл, поліморфонуклеїнові лейкоцити вступали в руйнівні реакції з подальшою загибеллю клітин, що наставала протягом короткого часу від 15 хвилин до години. Якщо реакція мала негайний та гострий характер, то виносилося припущення про наявність клінічної чутливості алергену. У тому ж 1959 році один з найбільш відомих імунологів професор Байрон Уоксман опублікував кілька праць, зокрема роботу «Клітинні та гуморальні аспекти в умовах гіперчутливості» про пригнічуючий вплив на клітини реакції протидії антигенів-антитіл. На початку 60-х років різними вченими, зокрема Браяном і Брайаном, було розроблено метод дослідження проблеми та здійснено подальші відкриття у цій галузі. Ними ж було здійснено кодифікацію техніки проведення тесту, що дозволило зробити його результати надійними, а відтворення простим.

ПРОВЕДЕНІ ДОСЛІДЖЕННЯ

З 1984 року почалося поширення методики CYTOTEST® у країнах Європи. Спочатку ставилося завдання стандартизувати методику з метою зробити її відтвореною та надійною. За 20 років роботи було проведено приблизно 100 000 тестів. 15% тестів дали негативний результат (перший ступінь – нормальні нейтрофіли). 55% тестів показали слабку реакцію (другий ступінь – у більшості аналізованих полів майже половина лейкоцитів виявилися неактивними). 25% показали помірну реакцію (третій ступінь – набряклі лейкоцити зі слідами руйнування). 5% показали строгу реакцію (4-ий ступінь – наявність зруйнованих лейкоцитів). Точність тесту була підтверджена результатами клінічних випробувань, отриманих у період виключення пацієнтами із вживання протягом 60 днів харчових продуктів, що спричинили позитивну реакцію на тест. Статистичні дані, отримані після проведення тестів, надають цікаву інформацію про частотність позитивної реакції на певні харчові продукти у людей із цією патологією.

Отримані результати можуть бути подані у такому вигляді:

Пацієнтам з позитивною реакцією на один або кілька харчових продуктів рекомендується їх виключення з раціону на період, тривалість якого залежить від ступеня вираженості реакції. Виняток продукту з раціону має на меті провести детоксикацію організму і дозволяє, зокрема,досягти втрати пам’яті з боку білих кров’яних тілець про те, що даний продукт є шкідливим для організму. Пацієнту також рекомендується одночасне вилучення всіх споріднених харчових продуктів, що містять подібні елементи та належать до одного біологічного сімейства. Харчова непереносимість не триває протягом усього життя і, як правило, після деякого періоду помірності харчові продукти, на які було виявлено позитивну реакцію, знову включаються до раціону. Однак слід уникати їхнього щоденного застосування, щоб не викликати повторного накопичення токсинів в організмі. У таблиці, наведеній нижче, наведено основні біологічні сімейства.

СИМПТОМИ, ПРИ ЯКИХ НЕОБХІДНО ПРОЙТИ ТЕСТУВАННЯ НА ХАРЧОВУНЕПЕРЕНОСІМНІСТЬ

• постійне збільшення у вазі, надмірна вага
• дефіцит ваги
• втома, що не проходить після відпочинку та сну, дратівливість, перепади настрою та самопочуття
• апатія, нестача енергії, сонливість після їжі, слабкість та запаморочення після їжі
• часті грипоподібні стани, не пов’язані із застудою
• головний біль, біль у м’язах, болі в суглобах
• темні або червоні плями на шкірі, вугрові висипання, висипання, свербіж
• послаблення стільця, запор, здуття кишечника, біль у животі, відчуття дискомфорту, печія, відрижка
• набряки або схильність до затримки рідини

ЗАХВОРЮВАННЯ, ПРИ ЯКИХ РЕКОМЕНДУЄТЬСЯ ПРОЙТИ ТЕСТУВАННЯ НА ХАРЧОВУ НЕПЕРЕНОСІМНІСТЬ

1, Ендокринна система
▪ ожиріння
▪ цукровий діабет
▪ захворювання щитовидної залози
▪ дефіцит ваги

2, Органи травлення
▪ езофагіт
▪ гастрит, ерозії та виразки шлунка
▪ дуоденіт, ерозії та виразки 12-палої кишки
▪ панкреатит, гепатит
▪ коліт, ентерит
▪ холецистит
▪ дискінезії жовчовивідних шляхів
▪ дисбактеріоз

3. Органи дихання
▪ риніт, синусит, отит
▪ бронхіт, бронхіальна астма, пневмонія

4. Шкіра
▪ будь-який шкірний висип, дерматит, вугри
▪ кропив’янка, набряк Квінке
▪ екзема

5. Сечовидільна система
▪ сечокам’яна хвороба
▪ нефротичний синдром
▪ гломерулонефрит
▪ зниження потенції

Переваги використання методики CYTOTEST® при діагностиці харчової непереносимості наведені нижче:

• тест проводиться in vitro, отже, пацієнт не наражається на ризик;
• швидке отримання результату;
• тяжкість проявів харчової непереносимості і кількість непереносимих продуктів впливають на точність результату;
• тест високочутливий, тому може виявити навіть легкий ступінь харчової непереносимості;
• тест багатофакторний, оскільки діє робочі механізми не тільки клітини, але і сироватки. Тому він відображає реакції, що відбуваються in vitro, точніше інших тестів, що залежать тільки від реакції молекул імуноглобуліну Е (IgE);
• тест виборчий і точний і виявляє позитивність за одним-двома-трьома продуктами за раз;

Мінуси методики можуть бути зведені до двох основних пунктів:

• для тесту необхідні лише живі клітини, тому зразки крові мають бути використані відносно короткий термін (близько 72 годин);
• інтерпретація реакцій є суб’єктивною точкою зору оператора і тому залежить від точності конкретної лабораторії та компетентності фахівця.

ВІДМІННОСТІ МІЖ АЛЕРГІЄЮ ТА ХАРЧОВОЮ НЕПЕРЕНОСИМІСТЮ

Вперше термін “алергія”, тобто. Інша реакція, був використаний в 1906 Клеменсом Фон Пірке, віденським медиком, фахівцем з педіатрії. Він визначив алергію як набуту здатність організму специфічно реагувати на речовини, чужорідні стосовно його клітин. Ця реакція забезпечується імунною системою, яка є механізм, спрямований на захист організму від чужорідних йому речовин; ці чужорідні речовини можуть бути як шкідливими, як, наприклад, мікроорганізми типу вірусів, бактерій тощо, так і нешкідливими, як хімічні речовини та харчові продукти. Спрощено, імунна система складається з декількох типів клітин (білі клітини крові) – лімфоцитів- макрофагів, гранулоцитів-нейтрофілів та моноцитів, об’єднаних загальною назвою фагоцити, які задіяні у захопленні та поглинанні шкідливих речовин та у їх подальшому знищенні; лімфоцити поділяються на дві групи: лімфоцити Т та лімфоцити В. У свою чергу лімфоцити Т поділяються на пригнічувачів, помічників та вбивць.
Лімфоцити грають велику роль через свою здатність секретувати молекули імуноглобуліну, або так звані особливі антитіла, хімічні речовини, дія яких спрямована проти чужорідного тіла і які захищають організм при різних інфекційних і алергічних патологіях. Імунна відповідь проявляється по-різному на рівні різних клітинних компонентів, як через безпосередню взаємодію клітин, так і через вироблення імуноглобуліну. Коли відбувається ураження організму мікроорганізмами імунна система, як правило, зберігає пам’ять про чужорідне тіло, що спричинило інфекцію; так формується феномен імунної системи. Функціонування цієї складної системи відбувається точно за етапами. Спочатку деякі лімфоцити реагують з чужорідним тілом (названим антигеном), потім передають інформацію про нього клітинам, призначеним для вироблення особливих речовин, званих антитілами, які вже, у свою чергу, атакують антигени. Антитіла або молекули імуноглобуліну існують у п’яти основних формах: IgA, IgM, IgD, IgG (плюс підвиди) та IgE. Крім вироблення імуноглобуліну, захисна реакція проявляється через звільнення хімічних речовин, найважливішими з яких є гістамін, серотонін, лізосомні ензими, хіміотактичні фактори, фактор агрегації тромбоцитів.
Чітко виділяються 4 типи захисних реакцій імунної системи:

Тип I

Реакція викликається молекулами IgE, секретування яких стимулюється алергеном, що потрапляє в організм. Ці молекули прикріплюються до поверхні мастоцитів, гранулоцитів та базофілів, присутніх у сполучній тканині. Після потрапляння алергену в організм відбудеться його взаємодія з молекулами IgE, що спричинить негайне вивільнення цими клітинами хімічних речовин, перерахованих вище, насамперед гістаміну, часто відповідального за такі алергічні реакції, як почервоніння шкіри, свербіж та печіння шкірних покривів.

Тип II

Реакція викликається молекулами IgM-IgG та певними клітинами, в даному випадку лімфоцитами-вбивцями. При цьому типі реакції організм бореться з живими мікроорганізмами через секретування молекул імуноглобуліну IgM і IgG, які прикріплюються до стінки клітини антигену так, щоб лімфоцити-вбивці змогли його розпізнати. Даний тип реакції іноді помилково проявляється по відношенню до речовин, що становлять організм; у разі ми маємо справу з розладами імунної системи; це явище можна спостерігати при застосуванні деяких лікарських засобів.

Тип III

Реакція викликається імунокомплекс. При цій реакції секретуються молекули імуноглобуліну IgG та IgM, дія яких спрямована проти таких «розчинних» антигенів, як бактеріальні токсини, харчові продукти, хімічні та натуральні речовини. Вироблені молекули імуноглобуліну зв’язуються з антигенами, активуючи комплемент (серія протеїнів, присутніх у сироватці), який приверне фагоцити, які захоплять чужорідні тіла.

Тип IV

Реакція спричиняється лімфоцитами Т. При цій реакції, яка проявляється через 2-3 дні після появи чужорідної речовини, сенсибілізовані раніше цитотоксичні лімфоцити Т атакують уражені органічні клітини. Цей тип реакції проявляється у разі відторгнення пересаджених органів та при дегенеративних захворюваннях.
Після того, як були «виявлені» антитіла IgE і стало ясно, що багато алергічних симптомів (нежить, закладений ніс, кон’юнктивіт, очі, астма, що сльозяться, і т.д.) безпосередньо залежать від кількості цих антитіл у крові, хвороба стали називати алергією лише за наявності підвищеного рівня вищезгаданих антитіл. Таке визначення виявилося дуже важливим для визначення механізмів, що лежать в основі різних алергічних процесів, і одночасно виключило з поняття алергії всі ті типи харчової непереносимості, які задіяли роботу імунної системи, але не стимулюють вироблення антитіл IgE. У результаті про харчову алергію можна говорити лише за наявності в крові надлишку молекул імуноглобуліну Е (IgE), які в присутності чужорідної речовини (алергену), чи то пилок, пил.

Про харчову ж непереносимість говорять за відсутності вироблення антитіл IgE, коли реакції носять не миттєвий, а хронічний характер, розлади виникають не відразу після прийому продукту, а можуть проявитися через 72 години, у тому числі у вигляді симптомів хвороб будь-якого органу, апарату чи системи харчовий продукт, прикріплюються до поверхні певних білих кров’яних тілець. Ті, у свою чергу, вивільняють гістамін, який спровокує запалення, набряк тканин тощо.

Механізм, який викликає ці прояви, потрібно шукати в зміненій реакції імунної системи, що захищає організм, яка в присутності деяких харчових продуктів приймає їх за шкідливі та чужорідні і, як наслідок, чинить опір.

Основні моменти, про які потрібно пам’ятати:

• Харчова непереносимість носить хронічний характер і є реакцією на продукти, що регулярно вживаються (хліб, молоко, помідори, оливки, кава і так далі);
• Розлади, що викликаються внаслідок непереносимості, не з’являються відразу після прийому продукту, а можуть виникнути через деякий час, навіть через 72 години;
• Харчова непереносимість може виявлятися у вигляді симптомів хвороб будь-якого органу, апарату чи системи;
• Може супроводжувати розлади, які викликаються звиканням та залежністю при частковій відмові від вживання продукту.
• Тяжкість симптомів не пропорційна кількості вжитого нестерпного продукту. Навіть невеликої кількості продукту може бути достатньо для того, щоб спричинити непереносимість;
• Нерідко трапляються перехресні реакції, викликані продуктами однієї родини чи біологічної групи, тому вживання споріднених продуктів веде не до детоксикації організму, а збереження непереносимості.